Ким отже є святі українського народу? Тими, хто на наших землях у різні часи і в різних обставинах прийняли благодать Божу і принесли добрий плід. Серед них великі князі, які мудро управляли своїм народом (Свв. Володимир і Ольга), князі, які за Христа опирались насильству своєю лагідністю (Свв. Борис і Гліб), засновники монашого життя на українській землі (Свв. Антоній і Теодосій Печерські), мученики за єдність церковну (Св. Йосафат), преподобні і праведні (Св. Йосафата Гордашевська), мученики за віру переслідуваної Церкви (Свв. новомученики часів радянської окупації, серед яких єпископи, священнослужителі, монахи, монахині, один мирянин), і численні святі нашої землі, знані лише Богові, які йшли слідами їхньої духовності чи то у подвижництві монашого життя, чи то у мучеництві та ісповідництві віри, чи то у простоті та лагідності серця. Що окрім єдиної землі об’єднувало всіх цих святих людей? Прагнення Бога і віддане Йому служіння. Кожен з них зумів знайти свою дорогу до Бога, свій спосіб святості, свою форму посвяти. Святість отже не є явищем, обмеженим ні часом, ні станом життя, ні обставинами. Святість – це вибір. Постійний вибір, щоденний, а навіть щомиттєвий. Вибір Бога у повсякденності та неповсякденності, у мирні часи і в часи переслідувань, у тишині монашої келії та серед гучності світу. Це вибір, на який здатний кожен з нас. У свій спосіб. На своєму місці. У своїх обставинах життя. У своїх людських слабкостях та немочах. У своїй зраненій гріхом природі. У своєму серці!