ХРАМ СВЯТОГО ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ЮРІЯ ПЕРЕМОЖЦЯ

Андрій Горняткевич ©  2025, Голова Мистецько-планувального комітету

У ХХ ст. відродилося зацікавлення візантійським мистецтвом взагалі, а іконографією зокрема в багатьох країнах, у т.ч. і в Україні. Та ці стреміння стали неможливими в радянські часи, хоч навіть тоді Михайло Бойчук зі своїми послідовниками, як довго лиш могли, проявляли сильні візантійські впливи у своїй творчості. Це стилістичне відродження проявилося зокрема сильно в міжвоєнній Галичині, де йому дуже сприяв Митрополит Галицький Андрей (Шептицький). Петро Іванович Холодний (батько) зробив вагомий вклад у розвиток цього напрямку; хоч він не дотримувався до всіх канонів візантійського іконписання, але нераз використовував його стилістичні прийоми. Це ще не був повноцінний візантійський стиль, але перші кроки зроблено. Згодом Друга світова війна й подальша радянська окупація перервали ці стреміння й у Галичині.

Пошуки довелося продовжувати в діяспорі. У Північній Америці появилися праці Петра Петровича Холодного (сина), Христини Дохват і Андрія Мадая, а перед ними вже творили Михайло Осінчук, Святослав Гординський, ієромонах Ювеналій (Мокрицький, Студит), іноді Михайло Дмитренко й, звичайно, інші.

Цьому рухові сприяла низка українських греко-католицьких парафій, що намагалися визбутися латинізмів, що роками прищеплювалися в їх церкві. Цей рух сильно скріпився з визволенням Патріярха Йосифа Ісповідника (Сліпого) з Гутабу (Ґулаґу). Його присутність на Заході побудив сильний мирянський рух, що нераз сприяв візантійській іконографії.

Ще в 1950-60-х рр. виникла низка «традиційних» парафій, напр., свт. Миколи Чудотворця в Торонті, св. Іллі в Брамптоні (обидві в канадському Онтаріо), свв. Володимира і Ольги в Чікаґу і парафія, про яку йде мова – св. Великомученика Юрія Переможця в Едмонтоні.

ПАРАФІЯ

Українську греко-католицьку парафію св. Великомученика Юрія Переможця зорганізовано весною 1955 р. для духовної опіки вірних, що хотіли святкувати усі празники за юліянським (старим) календарем, щоб святкувати рівночасно з Україною. (Інші греко-католицькі парафії в Едмонтоні вже давніше перейшли на (новий) григоріянськитй календар.) У 2023 р., беручи до уваги, що і УГКЦ, і ПЦУ в Україні переходили на т. зв., «новоюліянський» календар, літом проведено плебісцит парафіян у цій справі. Великий відсоток вірян (більше 86% голосуючих) висловилися за зміну, і на Новий церковний рік (1 вересня 2023 р.) парафія перейшла на «новоюліянський» календар.

Святоюрські парафіяни не проживають у якійсь менш-більш визначеній околиці міста, а радше по цілому Едмонтоні й у деяких передмістях. До громади належать представники усіх хвиль українців до Канади; тут потомки першої довоєнної, міжвоєнної і повоєнної хвиль. Нещодавно до громади прибули еміґранти з Боснії й Польщі, а передовсім з України, у яких розвинута сильна національна свідомість. Служби спершу відправ­лялися церковно-слов’янською мовою, але як тільки появилися відповідні переклади, усе перейшло на живу українську. При такій демографії не чути прохань відправляти англійською; одинокі винятки – питання й присяга при вінчанні мішаних подруж.

Під кінець 1970-х рр. стало ясно, що стара дерев’яна церква, яка служила від заснування парафії в 1955-му р., стала замалою. Будинок – старий, його стало щораз важче втримувати, а кошти направ дорожчали. І врешті, його збудовано як римо-католицький костел, і хоч у ньому споруджено гарний іконостас, цілий простір не відповідав до кінця літургічним потребам громади. Стало ясно, що треба збудувати більший храм для духовних потреб вірних.

Коли стало неминучим приступити до будови, покликано також мистецько-планувальний комітет (МПК), щоб найкраще розв’язати архітектурні й іконографічні питання. Крім обидвох душпастирів – оо. Володимира Тарнавського і д-ра Євгена Камінського – до МПК увійшли мовознавець д-р Андрій Горняткевич (голова), мисткиня Ксеня Аронець, архітект Андрій Базюк, фольклорист д-р Богдан Медвідський і літературознавець Юрій Стефаник.

Від самого початку МПК працював на засадах узгодження. Хоч такий спосіб вимагав багато часу, та відчувалося, що управа парафії й уся парафія радо прийме одноголосні постанови МПК; у кінці кінців цей спосіб праці себе вповні оправдав. У своїй праці МПК поставив собі, завалося б, просту але врешті складну мету – збудувати взірцеву й найгарнішу українську церкву в Канаді. Беручи до уваги традиційне наставлення парафії з одного боку, а не завжди вдалі, дарма що цікаві, модерні українські храми в Північній Америці, з самого початку задумано збудувати дуже традиційний храм. Без довгих дискусій встановлено, що візантійський стиль найкраще відповідає літургічним потребам нашої церкви. Крім того, наближалися святкування тисячоліття хрещення України-Руси, отже храм мав не тільки віддзеркалювати віру громади, але й черпати надхнення в архітектурі київського християнства. Пізніше в МПК виникли дискусії про стиль іконографії – чи має бути візнатійська, чи натуралістична – але й тут згодом узгоджено, що візантійська іконографія найкраще передає богословський зміст і найгармонійніше поєднується з архітектурою. Дійшовши до висновку, що іконографія буде в києво-візантійському стилі ХІ – ХІІІ ст., МПК застановився над іконописцем і врешті вибрав Гайка Шліпера (Heiko Schlieper) з Торонта.

АРХІТЕКТУРА

Храм побудовано в 1981-82 рр. як пам’ятник тисячоліттю хрещення Укра­їни-Руси (G6) за проєктом Андрія Базюка на землі придбаній навпроти ста­рої церкви. (Xt6) (X12) Це дало можливість збудувати храм звернений на схід за традицією, що сягає не тільки початків християнства, але й старозаповітніх часів. За взір архітект узяв старовинні українські церкви княжої доби, в т.ч. храм святителя Василя Вели­кого в Овручі з ХІІ ст. Оскільки за декілька кілометрів від храму знаходився міський аеропорт, довелося до деякої міри зменшити вертикальний простір церкви (Xt4). Храм збудовано з цементових блоків, які облицьовано ззовні цеглою, і тим він нагадує старовинні українські храми, хоч і стіни, і колони значно тонші, як треба було в старо­вину. Вікна більші і їх більше, а це, до деякої міри, зменшило поверхню стін. Не зважаючи на ці обмеження, архітектура дуже добре підходить до тради­ційного розміщення монументального іконопису.

Кожен етап свої праці іконописець узгоджував з МПК. Він приносив детальні креслення кожної частини, їх ретельно обговорювано і, якщо треба, вношено потрібні зміни. За взірець монументального іконопису, а зокрема його розташу­вання, взято Собор святої Софії в Києві, інші старовинні українсьі храми, а також поради Діонісія Фурнського. За винятком написів, які за традицією пишеться грецькою (ΙΣ ΧΣ, Ο ΩΝ та ΜΡ ΘΥ), усі інші зроблено сучаною українською літературною мовою.

ІКОНОСТАС

Парафія здавала собі справу з того, що іконостас — невід’ємний еле­мент українського храму, то ж незабаром по закінченні будови церкви грецька фірма Ар’їрі­оса Каврулакіса збудувала двоярусний іконостас, бо відомо, що в княжі часи іконостаси зазвичай не мали більше двох рядів ікон. Ще про­живаючи в Торонті, Шліпер намалював ікони до нього. Його вибір зразків вповні задовольнив МПК, і тому не треба було консультува­тися з іконопис­цем. Оскільки розташування ікон в іконостасі має свою глибоку традицію, на цю тему не довелося багато дискутувати.

У нижчому ярусі розташовано намісні ікони (з півночі) (Ic3)  святителя Миколи Чудотворця, Богородиці, (Ic2) Спасителя й храмовий образ Велико­мученика Юрія Переможця. На царських воротах знаходяться ікони Благо­віщення та чотирьох євангелистів (Ic10), а на дияконських архангели Михаїл та Гавриїл. У вищому ярусі розташовано ікони Господських і Богородичних свят: Різдво Богородиці, Вхід у Храм Богородиці, Різдво Господа, Стрітення, Богояв­лення, В’їзд у Єрусалим, Тайна Вечеря (Ic9), Воскре­сіння (Сшестя в ад), Вознесін­ня, Переображення, Сшестя Святого Духа, Успіння Богородиці та Здвижен­ня Чесного Хреста. Над іконостасом є Розп’яття (Ic16).

ВІВТАР

У верху вівтарної апсиди намальовано ікону Богородиці «Прос­торішої Небес» за зразком «Великої Панагії», авторство якої дехто приписує преподобному Аліпієві іконописцеві Печер­ському, а обабіч два архангели. (A15) Під нею намальо­вано Причастя Апосто­лів (на підставі тієї ж композиції в Михайлівському Золото­верхому Монас­тирі в Києві). (A12) На тому самому рівні на півночі над проскоми­дійником знаходиться ікона Жертви Мелхиседека, (A7), а з південої сторони Жертви Авраама (A6) — старозаповітні прообрази Новозаповітної Жертви. Під цим знаходяться ікони отців церкви: (A12) (A13). За проскомидійником святителі Василь Великий та Йван Золотоустий — автори найчастіше відправлених Літургій, (A19), а на півдні святителі Григорій Двоєслов та Яків Брат Божий, також літургографи (A20). Між ними зображені святителі Григорій Ниський, Анд­рій Критський, Григорій Богослов Назіянсь­кий, архидиякон Степан, свяще­номученик Климент (святий Кирило апостол слов’­ян найшов його мощі в Криму, де замучено третього папу римського), архидиякон Лаврентій, свя­тителі Кирило та Атанасій Олександрійські та преподобний Іван Дамас­кин.

НАДВІВТАРНА ДУГА

Вівтар злучений з храмом дугою, на якій намальовано чотирьох великих (Ісая, Єремія, Єзекіїл і Даниїл) та дванадцятьох малих пророків (Амос, Софо­нія, Михей, Авакум, Наум, Йона, Ілля, Малахія, Йоіл, Захарія, Огій та Осія; замість Овдії намальовано Іллю, бо його зокрема святкують українці й бага­то носять його ім’я). (A17) (A15) Під пророками є Благовіщення (A21) (A22) (за зразком мозаїки в Соборі святої Софії в Києві), а під ним Богоотці Яким і Ганна. Продовженням намісних ікон іконостасу, але під прямим кутом до нього є апостоли слов’ян Кирило (A4) (з глаголичною азбукою) та Методій (в єпископ­ських ризах) (A5). Лицем до вірних на самій горі дуги є композиція «Деісус» — Спаситель між Богородицею та пророком Іваном Хрестите­лем (знов за зразком київської святої Софії) (Pe8).

КОПУЛА

У центрі копули знаходиться ікона Пантократора (Вседержителя) окруже­ного стилізованою веселкою та дев’ятьма серафимами, що символі­зують дев’ять ангельських хорів (D2). Між вікнами намальовано дванадцять апостолів (зі сходу за ходом сонця — святі Павло, Іван Богослов, Андрій Первозванний, Пилип, Яків Алфеїв, Бартоло­мій, Симон Зилот, Юда Яковів, Яків Зеведеїв, Хома, Матвій і Петро). У парусах знаходяться євангелисти зі своїми симво­лами (Матвій – чоловік (Pe5), Марко – лев (Pe7(2)), Лука – віл (Pe6) та Йван – орел (Pe4). Між єванге­листами з чотирьох сторін ангели тримають Нерукотворний образ (схід), альфа-омега (ΑΩ, південь), знаряддя страстей (захід) та хі-ро (ΧΡ, північ).

ХРАМ

Традиційно візантійський храм перетинають дві уявні площини. Доземна (вертикальна) перетинає його на північну й південну половини. Відповідно до іконостасу, південна присвячена Спасителеві та є чоловічою, а північна — Богородиці і є жіночою. Друга площина — поземна (горизон­тальна); простір на гору від неї символізує небо й там зображено сцени з життя Спасителя й Богородиці, а вниз — землю, де зображено святих, що просіяли на ній. У церкві св. Юрія горішню частину поділено ще раз; вище намальовані події з життя Спасителя й Богородиці, а нижче знаходяться ікони Страстей. На південній частині є ікони Господських свят, а на північній — Богородичних: Різдво Господа (Tw4), Вознесіння (Tw10), Переображення (Tw7), Богоявлення (Tw6), П’ятдесятниця (Сшестя Святого Духа) (Tw11), Гостинність Авраама (старозаповітна Пресвята Тройця) (Tw14) та Здви­ження Чесного Хреста (Tw13); Різдво Богородиці (Tw1), Стрітення (Tw5), Благовіщення (Tw3), Вхід у храм Бого­родиці (Tw2), Успення Богородиці (Tw12), Зустріч Богородиці з Єлиса­ветою (Tw16) та Зачаття святої Ганни (Зустріч Якима й Ганни біля Золотих воріт) (Tw15). Під цими іконами зображені страсті: Воскресіння Лазаря (Pa1(3)), В’їзд у Єруса­лим (Pa2), Тайна Вечеря (Pa3), Умивання ніг апостолів (Pa4), у Гетсиманському саду (Pa5), Зрада Юди (Pa6), Схоплення Господа (P7), Господь перед Каяфою (Pa8), Відречення Петра (Pa9), Господь перед Пилатом (Pa10),  Бичування (Pa11), Наруга над Гос­подом (Pa12), Хід на Голготу (Pa13), Вихід на хрест (Pa14), Розп’яття (Pa15), Зняття з хреста (Pa16), Оплакування (Pa17), Воскресення (Сшестя в ад) (Pa18(2)), Мироносиці (Pa19) та Сумнів Хоми (Pa20).

На східній стіні під цими іконами розташовано чотири великі ікони — відлуння іконостасу: З південної сторони Спас у силах (E3) та святий Юрій як вершник-змієборець (E2), а з північної Богородиця на престолі (E9) та Пок­ров (E12). Під ними ікони святих Київської церкви: страстотерпці Борис і Гліб, святитель Стефан єпископ Володимир-Волинський, князь Михаїл Чернігів­ський і його боярин Теодор (пів­день) (E5); преподобні Теодосій та Антоній Печерські, святитель Кирило єпископ Турів­ський, преподобні Юліянія кня­жна Ольшанська та Єфросиня ігуменя Полоцька (E7). На вершку трансептів між іконами страстей знаходяться ікони рівноапостолів Костян­тина й Оле­ни (південь) та Володимира й Ольги (північ) (NT12).

Коли прийшлося вибирати святих, яких зображено на стінах, підшука­но, крім очевидячки важливих святих, тих, яких імена носить біль­ше число парафіян; важливіших святих намальовано у вищому ряді. У кругах над вікнами є ікони преподобних печерських: Агапит Ціли­тель (ST5), Аліпій Іконо­писець (ST4), Нестор Літописець (ST3) та преподобний Теодор Сту­дит на півдні, а на такий самий лад мучениці Віра (NT2), Надія (NT3), Любов (NT4) та Галина на півночі. Під ними (на півдні) цілителі-безсрібники Кузьма, Дем’ян та Пантелеймон, преподобний Роман Солодкоспівець, святитель Богдан (Теодот), священо­мученик Йосафат архиєпископ Полоцький та пре­подоб­ний Іов ігумен Почаївський. Напроти них з північної сторони є муче­ниці Катерина, Варва­ра, Текла, Софія, Параскева, Христина та Ірина. Пер­ших п’ять поіменно поминають у деяких редакціях Проскомидії.

Під ними зображені великомученик Дмитро Солунський, мученик Зино­вій, святитель Лев папа Римський, преподобний Ісидор Пелусіотський, великомученик Прокопій, святитель Степан архиєпископ Сурозький (Судак на Криму), мученик Мирон, а дальше на західній стіні великомученик Теодор Тирон, преподобні Онуфрій Великий та Микита стовпник Перея­славський; на північній стіні знаходяться мучениці Наталія, Євгенія, Тетяна, преподобна Ксеня Римлянка, мучениця Юстина, преподобна Мок­рина, преподобномучениця Теодосія, а на західній стіні мучениці Дарія, Олександра й Лукія.

Навпроти великої ікони святого Юрія, на південнозахідній стіні намальова­но ікону Страшного Суду (W4), а напроти ікони Покрова на північноза­хідній стіні зображено Хрещення України-Руси (W3). На рівні хорів направо й наліво знаходяться чотири старозаповітні ікони: Вогенне возне­сіння пророка Іллі, Мойсей та Незгоряюча Тернина (W7); три юнаки в роз­паленій печі, та очищення уст Ісаї (W8). На переді хорів є Корінь Єсеїв, з якого просотає пагінчик, на якому зображені патріярхи Адам, Сит, Ной, Давид (південь), Богородиця зі Спасителем (середина), Соломон, Авраам, Іса­ак і Яків (північ) (W4).

На колонах під хорами є ікони святих пов’язаних з покаянням і там зображені преподобний Єфрем Сирієць, пророк Іван Предтеча (W13), препо­добна Марія Єгипетська та мироносиця Марія Магдалина (W14(2)).

ХОРИ

На західній стіні знаходяться ікони новомучеників і ісповідників: між вікнами Андрей митрополит Галицький (Шептицький) та патріярх Йосиф Ісповід­ник (Сліпий), а під ними священомученики Августин Хустський (Волошин), Павло єпископ Пряшівський (Гойдич), Теодор єпископ Мука­чівський (Ромжа), Ми­кита єпископ Вінніпеґський (Будка), Григорій єпископ Станиславівський (Хоми­шин), Йосафат (Коциловський) і Григорій (Ла­кота) єпископи Перемиські та Климент архімандрит Львівський (Шептиць­кий).

СХОДИ

На горі північної сходової клітки зображені: преподобна Теодора цари­ця Грець­ка, рівноапостол Ніна просвітителька Грузії, мучениця Лариса, преподобна Світла­на (Фотина), мучениця Лідія, мироносиці Іванна та Марта, мучениця Харитина княжна Литовська та великомучениця Анаста­сія Визволителька. Ікона під ними зображає Якова, що бореться з Ангелом, коли намащує стовп і його сон (127) (128). На центральній колоні північної сходової клітки намальовані герби лівобереж­них міст і областей: Чернігів, Переяслав, Сіверщина, Харків, Керч, Новгород-Сіверський, Кубань, Лубни, Севастополь, Слобожанщина, Крим, Донеччина, Пиря­тин, Марію­поль, Кременчук і Запоріжжя. На бічній стінці є тризуб святого Володи­мира (на підставі його монети).

На горі південної сходової клітки зображені: преподобний Єронім Стри­дон­ський, апостол Тит Критський, святитель Софроній патріярх Єрусалим­ський, пре­подобний Максим Ісповідник, мученик Гордій, преподоб­ний Іла­ріон Великий, мученик Адріян, апостол Тимотей та мученик Євген. На іконі під ними зображена Драбина святого Івана Ліствичника, пре­подобні отці Синайські та святий Іван, що пише «Райську драбину» («Лістви­цю») (125) (126). На центральній колоні герби таких правобережних міст і областей: Київ, Львів, Галичина, Закарпаття, Буко­вина, Поділля, Полісся, Волинь, Таврія, Одеса, Станиславів (тепер Івано-Фран­ківськ), Канів, Чигирин, Пере­мишль, Теребовля й Тернопіль. На бічній стінці є сучасний герб України.

З цього видно, що за винятком ікон, що представляють події, патріярхів, пророків, апостолів, євангелистів, отців церкви, новомучеників і деяких київських святих, на сті­нах зображено стільки само святих чоловіків, як святих жінок. Під тим огля­дом храм святого Юрія в Едмонтоні правдоподібно унікальний.

ПРИТВОР

Оскільки хрещення й заручення традиційно відбуваються в притворі, і там востаннє євангеліє читають над тілом померлого, на західній стіні знаходиться Хрещення св. апостола Павла (Na 5), а на склепіннях намальовано Весілля в Кані Галилейській (пн) (Na 3) та Воскресіння вдовиного сина (пд) (Na 2). Коли вірні виходять з храму, остання ікона, яку бачать, представляє Спасителя, що посилає апостолів бути Його свідками … аж до краю землі. Одинока ікона, що знаходиться на зовнішніх стінах (Xt 01) – мозаїка Спасителя, що тримає книгу з написом «Я – двері. Хто ввійде крізь мене – спасеться».

Кажуть, що краса – суб’єктивне поняття. Отже, кожен, хто входить в українську греко-католицьку церкву святого Великомученика Юрія Переможця в Едмонтоні мусить сам встановити, до якої міри краса дому Господнього впливає на молільника, а передовсім, до якої міри викликає благоговіння. При співпраці з іконописцями МПК максимально намагався осягнути мету, яку собі поставив – збудувати й оздобити найгарнішу й взірцеву українську церкву в Канаді, що могла б служити прикладом для інших. Вірні рішають, до якої міри осягнено цю мету.